Гірка правда про "медову" "Енеїду"

     Як всім нам відомо ще зі школи - велике значення для становлення української літературної мови мала «Енеїда» Котляревського. Написана живою розмовною мовою (новаторство полягає в тому, що Котляревський першим використав українську мову не як елемент, а основу літературного твору), вона стала першою композиційно повноцінною поемою, після якої починаємо говорити про новоукраїнську добу в історії української літературної мови. Сюжет «Енеїди» багатий на події, яскраві характери. Його образна система розгалужена. «Енеїді» властиві риси лірики та епосу, оскільки розвинена сюжетність переплітається в ній з вираженою присутністю оповідача, його особистісним ставленням до героїв і перипетій — ліризмом.

     Та є одне «але». Небагатьом, думаю, достеменно відомо, що сам Котляревський українською мовою в побуті не розмовляв. Навмисне перевдягаючись в селянський одяг (сам ж був дворянином), він стежив за тим, як і про що говорять прості люди, запам’ятовував фразеологізми, які потім використав у поемі. «Енеїда» ж для Котляревського була своєрідним експериментом. Пробою «гідності» української мови.

    Не сперечатимусь про те, що таки вагомий результат дав його твір. Але почуттям патріотизму, гадаю, письменник не керувався, пишучи поему. Простим доказом цього є небажання Котляревського опубліковувати твір через його несерйозність. Три частини «Енеїди» вийшли без дозволу письменника. Проте, побачивши популярність, значення твору та його вплив на людей, Котляревський почав ретельніше працювати над іншими трьома частинами.

       Гарно, проте негативно про «Енеїду» відгукувався Пантелеймон Куліш: «…Зареготали, і той регіт був — найстрашніша проба нашому писаному слову українському. То було все одно, як родиться дитина серед п'яних баб, та ще й сама сповитуха вп'ється. Коли витримає бідолашнє немовлятко перше безумне привітання на божому світі, то то буде ознака, що вродилось воно собі живучим аж надто. Вже такої страшної проби пізніше йому й не трапиться. Тим реготом над „Енеїдою" трохи не згубили самі земляки свого ж новонародженого слова".

   Як на мене, Куліш мав повне право так говорити. Як активний учасник  Кирило-Мефодіївського товариства, він багато працював над тим, аби розвивати українську мову в науковому, публіцистичному стилях. І вихід бурлескно-травестійної «Енеїди», її ажіотаж серед народу, розбивав всі сподівання Куліша витворити в той час літературну мову, яка зможе забезпечувати всі функціональні стилі.