Зміст
Вступ
Розділ I. Особливості покутсько-буковинського говору
Розділ II. Аналіз використання діалектизмів у творі Марії Матіос “Майже ніколи не навпаки”
1. Лексичні діалектизми
2. Фонетичні діалектизми
3. Словотвірні діалектизми
4. Морфологічні діалектизми
Висновки
Використана література
Вступ
Марія Василівна Матіо́с — українська письменниця (поет, прозаїк, публіцист). Народилася 19 грудня 1959 року в селі Розтоки на Буковині у родині гуцулів. Перші вірші надрукувала у 15 років.
Марія Матіо́с є випускницею філологічного факультету Чернівецького університету, була серед тих, хто згодом домігся присвоєння навчальному закладу імені «буковинського соловейка» — поета Юрія Федьковича.
В 1992 році дебютувала у журналі «Київ», опублікувавши новелу «Юр'яна і Довгопол».
Протягом близько 10 років займалась журналістикою, вісім із них була редактором газети на машинобудівному заводі імені Дзержинського в Чернівцях. Керувала Чернівецькою обласною організацією Національної спілки письменників України, займалась видавничою справою, була одним із засновників науково-літературного «Буковинського журналу».
З листопада 2005 року до 17 вересня 2010 працювала заступником голови Комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка (перед цим також працювала в цьому Комітеті з 2003 року). За цей час змінилися 4 голови Комітету. Була звільнена з посади заступника голови Комітету у зв'язку з указом Президента від 12 липня 2010 року, яким затверджено новий персональний склад Комітету. Рішення про своє звільнення не визнала за законне і з листопада 2010 року судиться з Комітетом з Національної премії України ім. Т.Шевченка та його новим головою Борисом Олійником. Після того, як в Окружному адміністративному суді Києва Марії Матіос повністю відмовили в її позові, вона заявила про готовність обстоювати свої права в «міжнародних інстанціях».
12 січня 2011 року Марія Матіос звернулася з відкритим листом до Генерального прокурора України, заявивши про переслідування її з боку силових структур та спробу вилучити її книгу "Вирвані сторінки з автобіографії" з книгарень. На захист Матіос виступив із зверненням Арсеній Яценюк.
Твори письменниці перекладені сербською, румунською, російською, польською, хорватською, білоруською, азербайджанською, японською, китайською, єврейською мовами. Друкувалися у Канаді, США, Китаї, Хорватії, Росії, Сербії.
Передостання книга Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки» завершує історично-психологічну трилогію, яку розпочала «Солодка Даруся», а далі і «Нація». За словами авторки, її нова книга про те, що може людське серце, вражене любов'ю і ненавистю, радістю і заздрістю. „Я би виокремила головну думку цієї книги, де «честь понад усе». Кожен персонаж в ній доводить своє людське алібі“, — зазначила авторка.[1]
Композицію роману складають три новели: «Чотири – як рідні – брати», «Будьте здорові, тату», «Гойданка життя». Оригінально визначає авторка жанр – сага, і додає – сімейна, у новелах (щодо саги, то це північноскандинавський жанр, у більшості своїй історично-біографічна або міфологічна оповідь, у ширшому розумінні – сказання, згадаймо «Сагу про Форсайтів» – сімейну хроніку великого англійця Джона Голсуорсі). Герої новел – батьки-сини, брати-доньки, сусіди-коханці, друзі-вороги. Композиційним стержнем роману є головна думка: все чує над собою владу минущості… окрім любові. За словами самої авторки, її книга про те, що може людське серце, вражене любов’ю і ненавистю, радістю і заздрістю.
Конфлікт героїв з дійсністю гострий, як ніж. Читач чує голос людської муки. Підтекстом звучить застереження-забобон про те, що гріх і його спокута – явища матеріальні, для маленького людського серця – безпощадні жорна.
Коли читаєш роман, то першим упадає в око його словниковий раритет, щедро насичений «гуцулизмами». Складається враження, що натхнення письменниці вишукує у свідомості насамперед слова найрідніші і тому найточніші, хоча для пересічного читача – найдивніші (що потребує давати до них примітки). У сімейному і громадському побуті гуцулів стійко зберігалися своєрідні архаїчні риси, патріархальні устої, повага до батьків, висока духовна культура: традиції, вірування, звичаї, обряди. У романі письменниці чітко простежується зв’язок зі своєю малою батьківщиною, починаючи від давніх язичницьких елементів, фантастичних ірраціональних уявлень до практичного, біографічного досвіду.[2]
В художніх творах діалектизми в основному вживаються на лексичному рівні, значно рідше на всіх інших рівнях.
Місцеві відмінності, а також і лексичні особливості певних діалектних груп бувають такі:
1. Слова, що означають предмети, поняття, яких немає в літературній мові.
2. Слова, що означають поняття (реалії), які є в багатьох інших говорах, а також у літературній мові, але вони відмінні від загальновідомих.
Діалектна мова вживається в художніх творах з певною стилістичною метою (для відтворення місцевого колориту, для індивідуалізації мови персонажів тощо).
Відмінності між письменниками, які широко використовували в своїй мові діалектизми полягає в основному в повноті застосування діалектизмів: від майже повного протоколювання говорів, до вживання окремих діалектизмів з метою підкреслення місцевого колориту.
В цілому процес взаємодії літературної мови і територіальних діалектів є складним і тривалим. Народні говори повноцінно використовувалися населенням до 19-го – початку 20-го століття, проте і у наш час народні говори ще активно функціонують, але суспільно-економічними і культурними умовами життя вже не стимулюються, а навпаки, поволі нівелюються, певною мірою непомітно деформуються і поступово наближаються до літературної мови. Цьому сприяють сучасні форми виробництва, наявність в селах і містечках великої кількості інтелігенції, вплив школи, преси, художньої літератури, радіо, телебачення тощо. Проте діалектизми, хоч і більш широко використовувалися в художніх творах багатьох письменників у 19 столітті, використовуються і у більш пізніх художніх творах. Зокрема, творці сучасної української літератури досить вдало використовують лексику говорів. Таким прикладом природнього й доцільного вживлення діалектизмів у тканину літературного твору є роман Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки», де широко представлені лексичні (найбільша група), морфологічні, фонетичні та словотвірні діалектизми.
Відомо, що перенасичення мови художнього твору будь-якими діалектизмами веде до зниження його художньо-естетичної вартості, до порушення контакту з читачем. Діалектизми в художньому тексті будуть виправданими тільки тоді, коли вони: по-перше, необхідні для кращої характеристики зображуваних осіб, сцен, подій; по-друге, коли вони з контексту зрозумілі для читацьких мас, — тобто нічим не затемнюють зміст твору; по-третє, якщо вони вживаються з почуттям міри. Отже, кількісно і якісно не порушують художньо-естетичних вимог твору. Свого часу неперевершений знавець української мови М. Т. Рильський висловлював думку про доцільне використання діалектних слів, форм і зворотів, заперечуючи повне вилучення їх із літературної мови.[3]
Отже, темою курсової роботи є використання діалектизмів у творі сучасної української письменниці Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки». Ця тема є актуальною, тому що лексичний склад саме цього твору письменниці ще не досліджений. А оскільки твір цікавий і відомий не лише представникам покутсько-буковинського говору, то є потреба виявити та класифікувати діалектизми вжиті у романі Марії Матіос.
Мета роботи – з’ясувати значення, походження та вживання діалектизмів у творі письменниці, класифікувати їх за певними групами; провести дослідження застосування діалектизмів у сучасній українській літературній мові (на прикладі даного твору).
Об’єктом дослідження є роман Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки».
Предмет дослідження – діалктна лексика твору «Майже ніколи не навпаки».
Розділ I
Особливості покутсько-буковинського говору
Покутсько-буковинський говір, що входить до галицько-буковинської групи говорів південно-західного наріччя, належить до числа найбільш архаїчних українських говорів. Поширений він в Івано-Франківській (південно-східні райони) та в Чернівецькій областях (за винятком західних районів — Путильського та Вижницького. На заході межує з гуцульським говором, на північному заході та півночі з наддністрянським говором і на півночі і північному сході з подільським говором. Складається з двох говіркових масивів — покутських і буковинських (основних) говірок. До буковинських дуже близькі північнобессарабські говірки у східних районах Чернівецької області. Покутсько-буковинський говір має низку спільних рис із сусідніми наддністрянськими, гуцульськими і бойківськими говірками. Найближчий він до наддністрянського говору, що дає підставу визначити його як перехідний між буковинським і наддністрянським, але на основі буковинського. Як засвідчують дані досліджень, зокрема картографовані матеріали «Атласу української мови» (т. 2), межі покутсько-буковинського говору, особливо північна і південно-західна, окреслені не досить чітко і становлять різної ширини смугу, яка охоплює територію на Лівобережжі Дністра (умовно) від Делятина до Могилева-Подільського і до стику з Румунією та Молдовою[4].
Назва цього говору відповідає давнім назвам відповідних територій України — Покуття і Буковина. Покуття — район України між ріками Дністер, Черемош і Карпатами, що утворює географічний «кут», за давньоруської доби належало до Галицько-Волинського князівства, з XIV до XVIII ст. перебувало під владою Польщі, з 1772 р. — Австрії, а з 1919 р. — знову Польщі. У 1939 р. Покуття разом з іншими західноукраїнськими землями було об'єднане з УРСР.
Поширення буковинських говірок приблизно відповідає території Північної Буковини, яка за давньоукраїнської доби входила до Галицько-Волинського князівства і в XIV ст. становила так звану Шипинську землю (від адміністративного центру Шипинці), яку в 1352 р. захопила Угорщина, а в 1359 р. — Молдавія. У складі Молдавії Шипинська земля зберігала певну автономність. У XV ст. автономія цієї землі була ліквідована, і з цього часу відповідна територія носить назву Північна Буковина. У середині XVI ст. Північна Буковина разом з Молдавією попадає під владу Туреччини. З 1774 до 1918 р. ці землі знаходилися під владою Австрії (з 1867 р. — Австро-Угорщини), з 1918 до 1940 р. — під владою Румунії. У 1940 р. Північна Буковина була об'єднана з Радянською Україною[5].
Покутсько-буковинський говір відповідно до його назви поділяється на покутські і буковинські говірки, що розділяються приблизною лінією між містами Кути і Заліщики. Явища, якими розділяються ці групи говірок, за «Атласом української мови», зводяться до таких (першими наводяться риси покутських говірок, другими — буковинських):
· звукова будова іменника дірка: дєрка — дирка і дєрка;
· звукова будова дієслова цілувати: цілувати і цюлувати — цюлувати і цьолувати;
· звукова будова іменника відро: видро — відро і вадро;
· голосний звук на місці давнього наголошеного носового ę після передньоязикових приголосних: взєти, дєкувати — взєти, дєкувати і взяти, дякувати;
· голосний звук на місці давнього носового ę після м'якого приголосного р: запріжу — запряжу;
· голосний звук на місці давнього носового ę в кінцевому наголошеному складі: ягнє — ягня;
· голосний звук на місці а в кінцевому відкритому складі після шиплячого приголосного: сажі — сажа;
· звукова будова іменників ложка, блоха: лишка, блиха — лошка, блоха;
· початкові приголосні звуки в дієслові мандрувати: вандрувати і мандрувати — мандрувати;
· початкові приголосні звуки в прикметнику зелений: дзеле́ний, і зелений — зелений;
· м'якість і твердість приголосного ц перед закінченням іменників І відміни: вулице, тернице — ву́́лица, те́́́рница;
· форма давального відмінка множини іменників чоловічого роду II відміни м'якої групи: хлопцім, конім і хлопцем, конем — хлопцям, коням;
· форма місцевого відмінка множини іменника двері: на двере́́х — на дверях;
· форма 1-ї особи однини теперішнього часу дієслів II дієвідміни: ходжу, буджу, сиджу, прошу — хожу, бужу, сижу і хддю, будю, сидю, просю;
· форми 1-ї і 2-ї особи однини теперішнього часу дієслова лити: ллю, ллєш і лею, лєєш — лию, лиєш і ляю, ляєш;
· сполучник що: що і шо — шо;
· вживання слів на позначення — пояса: пасок — пояс і ремінь; толоки: толока — клака; білки: вивірка — ве́вирица; мурашок: мурашки і муравлі — мухариці; вигуків, якими кличуть коней: сьцьов-на — ня-ня; вигуків, якими відганяють коней: а-кущ — ді; вигуків, якими відганяють овець: а-куш і куш — бир-бир і би́р'я[6].
У монографії «Говори української мови» (1958) і на вміщеній в ній карті Ф. Т. Жилко вніс деякі зміни в групування українських говорів, об'єднавши покутський і буковинський говори в один1.
Фонетичні особливості покутсько-буковинського говору:
· [а] після м'яких приголосних переходить в [е], [и], [і] — у ненаголошеній і наголошеній позиціях — душ’é, ш’éпка і ш'и́пка, пор'и́док, спідни́ц'і, чéл'ід’, вéремйе… Лише після й перехід [а] в [е], [і] обмежений (йійцé, йек, пóйес…) східнонадпрутською групою говірок;
· на місці давніх голосних ę і ђ можливий голосний и (осинь; дирка, дира);
· наявність альвеолярного [л], зокрема в говірках, сусідніх з гуцульськими і бойківськими;
· депалаталізація [с], [ц] у кінці слів (дес, хтос, хлóпец, отéц), перед флексійними -а, -у (вýлица, тéрница, на вýлицу, копи́цу), у прикметниках і прислівниках на -ск, -зк, -цк, (ни́ско, пóлский, вітц’íўский, н'імéцкий), у закінченнях давньої дієвідміни (бýлисмо, ходи́листе);
· палаталізація [ш], [ж], [ч] частіше у східнонадпрутських говірках (ж'ити, ч'ис, ш’:е), рідше у західнонадпрутських;
· палаталізація [р], особливо в іменниках з суфіксом -ар (віўч'ер’, косáр’), а також в інших випадках (цер'ква, вер'х’);
· м'яка вимова шиплячих приголосних (жє́ба, жьи́ти, шьо, душє́, вчє́ра, плачь);
· переважне оглушення приголосних (біп, сат, л’íсти, тхáк'і), хоч можливе і паралельне вживання дзвінких приголосних (зуб'кé, але книшк’é);
· послідовний перехід [т’] у [к’], а [д’] у [ґ’] (проривний) (ґ'іт «дід», ґ’íўка «дівка», к’íло «тіло», ниґ’íл'е «неділя»).
Морфологічні особливості покутсько-буковинського говору:
· розрізнення твердих, м'яких і мішаних типів відмінювання іменників (конéм, д конéви, кулéшеў, вýлицеў…);
· закінчення давального і місцевого відмінків однини іменниками жіночого роду колишніх і- та ja- основ -и (сóли, по земли́, на стерни́);
· залишки форм двоїни (дві йейц’í, дв'і хáт'і); відсутність м'якої групи прикметників (си́ний, -а, -е, горíшний, -а, -е);
· утворення вищого ступеня порівняння прикметників і прислівників з суфіксами -ішч, -іш’-, -ч- (даўн'ішчий, менче, менчий), а також за допомогою частки май (май бíлший, май стáрший, май ранéн'ко);
· активне функціонування префіксу ві- (вíпити, віган’éли);
· форми інфінітива на -чи (пеичи́, стри́ч'і си);
· у буковинській групі говірок поширення дієслівних форм типу хóд'у, нóс'у, вóз'у;
· у 3-й особі однини і множини дієслів II дієвідміни можливі форми з опущеним кінцевим -т (він хóде, бáче, вони хóд'е, рóбл'е, йід'и́);
· вживання паралельних форм майбутнього часу дієслів (будемо роби́ти — мéмо роби́ти, бýдеш банувáти — меш банувáти);
· наявність «складних» форм минулого часу — ходи́ўйім (-йем), ходи́ўйіс (-йес), ходи́лисмо;
· енклітичні форми особових займенників (ми, ти, си, му — давальний відмінок;
· м'і, к'і, го, йі — знахідний відмінок);
· наявність рухомої зворотної частки -ся як у постпозиції, так і в препозиції у різних її фонетичних варіантах (с'а, са, си);
· характерні прислівники бáвно (поволі), підсилювальна частка -ко після дієслів (ходи-ко) і ади (ади йа майу).
У лексиці покутсько-буковинського говору багато елементів, властивих і більшості говірок південно-західного наріччя:
блéяти (бекати (про овець)), вáтра (вогнище), ґáзда, газди́н'і (господар, господиня), жи́тниц'і (сироватка), кугýт (півень), ли́лик (кажан), рíш'ч'а (хмиз), шýтий (безрогий) та інші, або ж найближчим сусіднім говіркам: гуцульським — барабýл'і (картопля), вéремн'е (погода), гладýн (глечик), ґрунт (садиба), кн'ес’ (молодий, наречений), книги́н'і (молода, наречена), тáйстра (торба), xíтанка (гойдалка); наддністрянським — ґуц (вузол), доўбáч (-ак) (дятел), маґліўни́ца, маґіўни́ца (рубель для качання білизни), карни́к (приміщення для свиней), товáр (рогата худоба).
Є й чимало характерних покутсько-буковинських лексем: вéвирица (білка), ворóшка (сонечко), ґлужáн'а (стебла кукурудзи), грíнка (відрізаний шматок хліба), дручóк (рубель до воза), ки́рпа (вид високої жіночої зачіски), коўтáч’ (дятел), лíтра (металева кварта пити воду), полови́к (яструб), порéкло (прізвисько), призорóк'ий (короткозорий), рýти (вити (про вовків)), бацу́л (торба і вузол), габу́чіти (толочити), жита́рь (польовий сторож), зниме́діти (зникнути), йо́йлик (дитина), кла́ка (толока), ла́да (скриня), півкла́ня (кладка з 15 снопів), продо́лоб (гряділь), пазити (стерегти), тічки́ (віз для дров), лі́тра (кварта на воду), печери́ці (гриби), дзе́стри (придане), тра́йстра (торба), лабу́з (огірчиння), полови́к (яструб), весе́лик (чорногуз), му́хариці (му¬рашки), ру́ют (виють — про вовків), у тому числі й іншомовних запозичень, серед яких кількісно виділяються румунські — дармóй (вид рідкого решета), дзéстри (придане), клáка (толока), матýша (тітка або будь-яка старша жінка), лілійáк (бузок)[7].
Іван Матвіяс у праці «Українська мова і її говори» зазначає, що на буковинському говорі дуже виразно позначилася взаємодія між карпатською і галицько-буковинською групами говорів, тому виразних специфічних особливостей у ньому порівняно небагато[8].
Покутсько-буковинський говір активно досліджував Іван Верхратський. У праці «Дещо до говору буковинсько-руського» він пропонував поділити покутські говірки на дві групи — північну і південну, або гуцульську, але ця думка у діалектології не прийнялася.
Під керівництвом Павла Чубинського протягом 1869—1870 pp. проводилась етнографічна експедиція, яка проводила збір матеріалів, що порівняно добре відбивають фонетичні та граматичні особливості місцевих говорів, тому для діалектологічних досліджень вони є дуже важливими. Найбільш цінними для діалектолога є перший том, де подаються народні прислів'я, приказки, загадки та ін.; третій том, який містить побутові та обрядові пісні і розповіді; п'ятий том, що охоплює любовні, родинні, побутові та жартівливі пісні, і сьомий том, у якому опубліковано працю
К.П. Михальчука «Наречия, поднаречия и говоры южной России в связи с наречиями Галичины», першу друковану програму для збирання українського діалектного матеріалу «Программа для указания особенностей местных народных говоров в Южной России» та зібрані за нею матеріали з 59 сіл. Південно-західний відділ видав також два томи «Записок Юго-Западного отдела Русского географического общества» (Київ, 1874, 1875), у першому з яких, крім інших матеріалів, були опубліковані думи та пісні кобзаря О. Вересая, а в другому — велика збірка пісень з Буковини.
Значний матеріал для вивчення південно-західних говорів української мови містить тритомник Я.Ф. Головацького (1814—1888) «Народные песни Галицкой и Угорской Руси», виданий О.М. Бодянським у 1878 р.[9]
31882 р. Іван Франко збирав фольклорні матеріали про керівника повсталих у першій половині XIX ст. буковинських гуцулів — Лук'яна Кобилицю. За матеріалами народних пісень і оповідань І. Франко написав 1902 р. розвідку «Лук'ян Кобилиця. Епізод з історії Гуцульщини в першій половині XIX ст.»[10].
Часто використання діалектизмів зустрічаємо не лише у мовленні представників певного діалекту, а й у мові творів багатьох письменників. Так, зокрема творчість Марії Матіос щедро насичена гуцулизмами, що надає її історіям колориту тієї місцевості, яку описує авторка у творі.
Отже, далі йтиме розділ, присвячений аналізу діалектизмів у творі «Майже ніколи не навпаки» Марії Матіос.
Розділ II
Аналіз використання діалектизмів у творі Марії Матіо́́с "Майже ніколи не навпаки"
Діалектизми, використані у творі сучасної письменниці Марії Матіос, належать до південно-західного наріччя, або діалектної групи, а саме до галицько-буковинської групи говорів. Покутсько-буковинські, або надпрутські говірки, поширені на Покутті і північній Буковині, стали основою для лексичної тканини твору.
Діалектизми, використані у цьому творі, можна поділити на чотири групи:
1. лексичні;
2. фонетичні;
3. словотвірні;
4. морфологічні.
Серед діалектизмів, використаних у творі " Майже ніколи не навпаки ", найбільше лексичних.
Лексичні діалектизми – це слова діалектного вжитку, що позначають поняття, для передачі яких у загальнонародній мові вживаються назви, утворені від іншої непохідної основи. Критерієм для виділення цієї найчисленнішої групи лексики є її семантична спільність у межах означуваних понять зі словами загальнонародної мови і відмінність від них у матеріальній оболонці. Серед цих діалектизмів виділяють власне лексичні та етнографічні діалектизми.
Власне лексичні діалектизми – це своєрідні дублети до загальновживаних слів:
Боркут: "…Настане негативний вплив на свердловину, з котрої надходить боркут…". Боркут "мінеральна вода, що витікає прямо з надр землі".
Ватра: "… біля ватри порався старий Поп." Див. вaтра (діал.) "вогнище, багаття, вогонь".
Ґазда, ґаздиня , ґаздити, ґаздувати, ґаздівство: "…Надоїли йому сусіди, які ґаздувати беруться"; "…Тут живуть дбайливі й працьовиті газди" ; "…Жив у Ясіню і мав велике газдівство…" Див. ґазда (діал.) "господар", ґаздівство (діал.) "господарство".
Горня, Горнятко: "Марія Юріївна поклала на стіл горнятко з цілющим молоком". Див. гoрнє, гoршє "кухлик".
Деця (диця): "Вівчарі пили дицю молока — мірка у 700 грамів…", "Як завше водиться у таких випадках, була і деця, і до деці…"
Звірка: "Що ж, щасливого вам літа, без звірки і бурі, шановні господарі полонини!" Пор. звiрка (звiрька) "дрібна звірина".
Калабаня, калабані: "Місцями були такі калабані, що водій мусив показати свій професіоналізм, аби їх подолати". Див. калабaня (діал.) "ковбаня"; калабaні "калюжа, баюра".
Крисаня: "…Легінь заквітчував свою крисаню (капелюх, бриль)".
Моцак: "Петро, який вважав себе за верховинського моцака, подався додому навпростець через кичеру". Моцaк "силач" (від моцний "сильний, дужий").
Моцний: "Наш виріб має бути дешевим і моцним, як холера, щоби півлітрівка могла і коня звалити". Мoцний "сильний, дужий".
Погар: "Пильно слідкував, аби погари не просихали". Погар "склянка".
Ріща: "Заворушились, мов гади в ріщі, буржуазні писаки, вихваляючи на всі лади масарикову демократію".
Хосен: "…Висловлюються припущення, мовляв, уся мінералка забиратиметься і безгосподарно вивозитиметься з району, а Міжгірщина з того хісна не буде мати". Див. хосeн "користь, вигода".
Цімборуватися: "Пропаще то діло з чортами цімборуватися". Цімборуватися "дружити". Пор. цiмбор "напарник по роботі".[11]
Етнографічні діалектизми – різновид лексичного діалектизму, назва предмета, поняття, характерного для побуту, господарювання представників певної етнічної групи чи культурно-етнографічного регіону. В діалектній мові етнографізми нічим не відрізняється від інших елементів; у літературній мові етнографізми, як правило, не мають лексичних еквівалентів, їх входження у літературну мову зумовлене необхідністю позначення відповідних реалій і є джерелом розширення її словникового складу. В літературну мову етнографізми потрапляють через наукові, популярні етнологічні праці, твори художньої літератури, рідше – публіцистику, а також діалектні словники. У мові художніх творів етнографізми, можуть бути не лише засобом номінації відповідних реалій, а й мовленнєвої характеристики персонажів, відтворення локального колориту. Значна частина етнографізмів є назвами різновидів реалій (або їх деталей), які широко відомі носіям мови (карпатське черес «різновид чоловічого пояса»; буковинське калави́рі «невисокі чоботи»), рідше — назвами предметів, понять, невідомих за межами побутування (степове сачма́ «велика сітка-накидка для лову риби»; гуцульське шупо́ня. шупе́ня «різновид страви з вареної квасолі»). Етнографізми є важливим джерелом інформації про історію матеріальної й духовної культури народу, його контакти з іншими народами.[12]
1. Назви, пов'язані з вівчарством та процесом виготовлення овечого сиру (бринзи):
Берфел: "…На берфелі (дерев'яний пристрій, на якому вішають котел над вогнищем на полонині) висів, паруючи, казан…";
Ботей: "…І двоє вівчарів погнали ботей (отара овець) на пашу.";
Будз: "Свіжі будзи (овечий сир зі свіжого молока у формі кулі; великий шматок ) сиру висіли на чопах…";
Вурда: "В добрих умовах готують сир і вурду (варений невитриманий сир; сир гіршої якості з вторинної переробки молока; страва з макухи і води)" Застайки: "…А в застайках (прибудова до стаї, де сплять вівчарі довкола кошари) вже палахкотіли ватри." ;
Путера: "Останнє відро обіднього надою В. В. Пукман старанно проціджував у путеру (дерев'яний посуд (об'ємом 10-15 літрів) для переробки молочних продуктів)" ;
Стая: "До стаї (постійне або тимчасове житло на полонині, де живуть пастухи влітку і переробляють молочні продукти) на Пелиці добралися, коли вівці сховалися далеко за пагорб…" ;
Сухур: "…А на сухурі (сухостій; всохле на корені дерево; всохла гілка) висіли, стікаючи, щойно виготовлені грудки сиру." ;
2. Назви, пов'язані зі специфікою гірської місцевості:
Плай: "Йде отара плаєм (гірська стежка; дорога в горах)";
Подина: "Свою хату, що стоїть крайня на подині (рівне місце в горах) в мальовничому урочищі Цовт, Іван Дуб'юк теж сам зводив…";
3. Назви житлових і господарських приміщень та їх частин, предметів побуту, робочих процесів:
Маєрка: "Біля вогнища застали маєрку (жінка або дівчина, яка йде увечері на полонину доїти корів, а вранці повертається) Олену Манівчук." ;
Цапіна: "В радості й горі ростив дітей, знав тільки сокиру й цапіну (важіль, держак з загнутим металевим кінцем для пересування або підтягування колод), образно кажучи." ;
4. Назви, пов'язані з місцевою народною демонологією:
Босоркун: "Все тут чисте, першозданне: люди і гори, річка і кам'яні скелі, добрі боги пралісів і навіть… босоркуни (відьмак, чаклун)"[13]
Діалектизми використані у творі Марії Матіо́́с "Майже ніколи не навпаки"
1. Лексичні діалектизми
Назви одягу:
· «Ананій, задля такої небуденної нагоди, прибраний у довгу білу сорочку, випущену поверх білих полотняних штанів, кептар, оторочений тхорем на виїмках рукавів, і в зеленому капелюсі, передбачливо скинутому перед ясновельможним паном, довго не думав.» (с. 39)[14].
(кептар – вишитий святковий кожух), (СБГ, 198) [15];
· «Подолом сукенки насухо витирає обличчя від сліз і бере з-під подушок свою дитинку.» (с. 97).
(сукенка – плаття, сукня), (СБГ, 532);
· «…Маринька-богодуха стояла на Варварчуковому подвір'ї — чорна, як черниця: в довгій чорній спідниці, в накинутій поверх чорного лейбика чорній великій хустці, із в'язкою жовтих свічок.» (с. 107).
(лейбик – кептар, безрукавка на овечому хутрі), (СБГ, 256);
· «Він ходив завитий жіночою вовняною хусткою, поверх якої носив капелюх із розігнутими крисами.» (с. 69).
(криси – відігнуті краї капелюха, бриля тощо), (Український лінгвістичний портал).
Лексеми на позначення дії:
· «І я тяжко Андрія носила, а твоя мама-небіжка дуже мене жалувала?!» (с. 10).
(жалувати – шкодувати, щадити), (СБГ, 110);
· «Але зараз він довго шарить рукою під сволоком, аж поки не знаходить заховані тютюнові листи, загорнуті в папір та в шмат телячої шкіри.» (с. 83).
(шарити, шаритиси – шукати щось), (СБГ, 657);
· « – Не теренди й не переч, жінко!»
(терендіти – говорити багато, без логічного зв’язку), (СБГ, 544);
· «Не виділа, щоби десь бодай би притиснув у коморі, чи полайдакував би з нею влітку в сіні на стайні.» (с. 10).
(видіти – бачити), (СБГ, 51);
(лайдакувати – ледарювати), (СБГ, 251);
· «Файкує Гаврило лічені рази на рік: як починається й закінчується різдвяний та великодній піст.» (с. 83).
(файкувати – курити люльку ), (СГГ, 194)[16];
· «Річний бик почав фоскотіти крізь розбухлі ніздрі…» (с. 15).
(фоскотіти (фоскатиси) – виявляти незадоволення, сердитися), (СБГ, 599);
· «Тихий і робітний Дмитрик, з якого ніколи не чути було зайвого слова, зранку до вечора пантрував коров’ячі ясла та жолоби…» (с. 16).
(пантрувати (пантрити) – пильнувати, доглядати), (СБГ, 383);
· «Він уже давно не встидався лежати голим перед невісткою.» (с. 22).
(встидатися - соромитися), (СБГ, 572);
· «І навіть перепудитися нема коли.» (с. 23).
(перепудитися - перелякатися), (СБГ, 405);
· «Але Боже борони тебе сказати татові чи Павлові, що я тобі приповівся.» (с. 26).
(приповідатисі - признаватися), (СГГ, 157);
· «…а ззаду мотиляє чорно-білим хвостом Гавчик.» (с. 27).
(мотиляти (мотилькати) - ворушити), (СБГ, 298);
· «Хоч і женився ти не з нашої волі й великого гонору нашій фамілії твоя жінка не робить, бо валандається потоками із плотогонами, як фіра без дишла» (с. 28).
(валандатися - плентатися), (СБГ, 47);
· «Увесь день Доцька так банувала за тим недодивленим сном, що рибка приснилася їй і наступної ночі.» (с. 32).
(банувати – сумувати, журитися, шкодувати), (СБГ, 25);
· «Та й пішла в темінь, наче привид, без «будь здоров», фойдаючи на всі боки широкою – майже циганською – спідницею.» (с. 34).
(фойдати – недбало, неакуратно носити одяг, забруднювати його), (СБГ, 597);
· «У четвер зранку Кирило сказав Василині «ладувати бебехи».» (с. 35).
(ладувати – готувати, лаштувати), (СБГ, 250);
· «Іди в село. Але не пужай людей і маму, – в’яло просив Павло.» (с. 49).
(пужати (пужіти) – лякати), (СБГ, 447);
· «Потім підрихтувала з боків свіжий Настунин гріб» (с. 66).
(рихтувати – ладнати), (СБГ, 457);
· «А різник Стринада, випроставшись над паруючими коритами, весело торкотів собі з кухаркою.» (с. 85).
(торкотіти – теревенити), (СБГ, 548);
· «Гаврило цоркається келишком із молодим, розкланюється навсібіч гостям і знову підганяє кухарку частіше носити гарячі наїдки до столу — щоб не вистигли…» (с. 86).
(цоркатися, цоркати, цоркнути – стукати (про вироби зі скла)), (СБГ, 630);
· «А він тоді зм'якнув серцем від жалісливого флинькання своєї одиначки…» (с. 87).
(флинькання, флинькати – плакати, видаючи уривчасті неголосні звуки; відхлипувати), (СБГ, 594);
· «Але мало кому з хмелю чи цікавості може прийти до голови що дурне — та й сіпне хто дверну клямку до молодих.» (с. 88).
(сіпатися, сіпатиси – тягатися, тягти), (СБГ, 490);
· «Тепер маму треба дотримувати. Геть чисто стратила розум після чоловікової смерті.» (с. 98).
(стратити – втратити), (СБГ, 526);
· «…Боже, і як вона те пережила й не стратилася?» (с. 96).
(стратитися, стратитися – вчинити самогубство), (СГГ, 178);
· «Ондечки скільки худоби рикає в стайні та на оборі.» (с. 100).
(рикати – грубо кричати), (СБГ, 455);
· « — Я хочу тобі відмовити твоє дурне серце. Відмольфарити хочу, поки того ніхто ще не знає. Бо сохне Дмитрик за тобою, а ти вмираєш за ним.» (с. 107).
(відмольфарити, мольфарити – чаклувати), (СБГ, 295);
· «Гаврило на якусь мить навіть зачув у собі злість. Бо де то хто видів таке на гуцульському весіллі, щоби молодий, прилюдно не подякувавши батькові за незайману доньку, клопотав про ґешефт, а не про свій гонор?!» (с. 89).
(ґешефт, ґешефтувати - торгувати), (СБГ, 82);
· «А в сусідському обійсті заклично ігагікає збуджений чиїмось запахом лошак, ніби змагається з тонким і надокучливим блеянням овечки, випущеної до схід сонця на пашу.» (с. 129).
(блеяти – мекати), (СБГ, 33);
· «А позавчора шляхтувала на чім світ стоїть сусідчині кури, що розгребли Мариньчині грядки на ніц.» (с. 136).
(шляхтувати — проклинати), (с. 136).
Назви людей та інших істот:
· «Вродиться від іншої жінки байстер – ці троє стануть чужими.» (с. 10).
(байстер (байстир) – нешлюбний син), (СГГ, 20);
· «Кириловий тато втесав своїй любасці дитинку в сімдесят п’ять років, а тут…» (с. 12).
(любаска – коханка), (СБГ, 269);
· «А онде в дверях стодоли стоїть його котятко, мицька його маленька — дитина його єдина.» (с. 82).
(мицька – кішечка, котик), (СБГ, 289);
· «Бо що то є дві дівці в хаті, й ані одного хлопа?» (с. 28).
(хлоп – чоловік, мужик), (СБГ, 613);
· «А дівці вже п'ятнадцятий рік.» (с. 84).
(дівка – дочка (незалежно від віку)), (СБГ, 96);
· «— …Закликав я вас, дітво, щоби зробити межи нами право, — сказав Кирило, обводячи важким поглядом усіх трьох синів.» (с. 26).
(дітва (зб.) [5, т2, с. 93] – діти);
· «Усе, певно, й до сьогодні було б так мирно та добре, якби одного осіннього полудня молода ґаздинька сама не полізла на горище стайні по сінце для теляток.» (с. 16).
(ґаздинька – дбайлива, працьовита господиня), (СБГ, 79);
· «Розчервонілий Гаврило… снує між весільними гостями, одночасно встигаючи давати команду музикам і кухарці, та ще перекинутися словом-другим із гістьми молодого, що якраз всідаються за стіл по праву руку від його єдиної радості — від весільної княгині.» (с. 85).
(княгиня – молода, наречена), (СБГ, 213);
· «Байка, що показували би на неї пальцями та зведеницею називали.» (с. 137).
(зведениця – покритка), (СБГ, 154);
· «Бо осьдечки Кирилова рука тягне до себе, як дідьча сила, — ні відмовити, ні спротивити не годна.» …» (с. 133).
(дідьча[5, т2, с.87] – чортова), (СБГ, 96).
Назви місяців, днів:
· « – Павлові – через день після другої Богородиці. Двадцять третього копня.» (с. 57).
(копинь – стара назва вересня. Асоціація з копами кукурудзи.), (с. 57);
· « – Оксентієві – за день до Введення. Третього просинця.» (с. 57).
(просинець – стара назва грудня. Асоціація з морозом, що запрошує в гості.), (с. 57);
· «І вона, незвично згорбившись, днинськами зникала як не в городі, то в стайні.» (с. 164).
(днинськи – щодня), (СБГ, 97).
Назви страв:
· «Тоді вже пекла малай…» (с. 35).
(малай – вид хліба з кукурудзяного борошна), (СБГ, 275);
· «Варила бандулі…» (с. 35).
(бандулі – сорт добірної квасолі), (СБГ, 23);
· «В селі дехто лише на Різдво та на Великдень того скорому бачить, а Василинині внуки буженину хіба що тільки і найдовший піст не пробують » (с. 35).
(скором – м’ясна або молочна їжа, заборонена церковними правилами для вживання у пісні дні), (СБГ, 494);
· «Серце йому зараз рвалося, немов ота попечена свинським їдлом тонка кишка в Стринадових руках, яку різник щойно викинув у помийне відро.» (с. 81).
(їдло – їжа), (СБГ, 177).
Назви одиниць виміру площі:
· «Нашу хату, п’ять фальчів поля на Лугах і при фальчі пасовиська в Ямі я заповів Павлові.» (с. 27).
(фальча – одиниця виміру площі сільськогосподарських угідь, що дорівнює 14322 м.кв.), (СБГ, 578).
Назви природних об'єктів:
· «Перескакуючи через мурашині купини, їх наздоганяє веселий Дмитрик із батогом у руках і сопілкою за поясом… » (с. 27).
(купина – нерівна, горбиста поверхня), (СБГ, 241);
· «Таж бук у їхній толоці молодший, як її Іван.» (с. 97).
(толока – непридатна для посіву ділянка землі, на якій пасуть худобу), (СБГ, 548).
Назви документів:
· «Той, кого в Тисовій Рівні називали Німим, був Олекса Говдя по метриці». (с. 45).
(метрика – свідоцтво про народження), (с. 45);
· «Сказав, що передумав, і наново переписую дистимент із Павла на Оксентія.» (с. 72).
(дистимент - заповіт), (с. 72).
Лексеми, що характеризують осіб або їхні дії:
· « – Ви, файні Йванку, не з полювання вернулися, а з войни.» (с. 18).
(файний – приємний на вигляд, для слуху; який викликає почуття задоволення), (СБГ, 575);
· «Ну, трохи з фуком чоловік.» (с. 82);
(фук, фукати – вияв незадоволення різними способами), (СБГ, 604);
· «Доцька п’є нагло, захланно, наче ніколи до того не мала води в роті» (с. 18).
(захланно – жадібно, ненаситно), (СБГ, 146);
· «Два молоденькі барани, отримані у винагороду від удатного Чев’юкового сина, були не дуже жирні.» (с. 65).
(удатний - нікудишній), (СБГ, 561);
· «Доцька, завита чорною хусткою попід самі очі, порядкувала на могилках Чев’юків.» (с. 66).
(завитий - запнутий), (СБГ, 125);
· «Андрійчик – Василинине коко» (с. 43).
(коко – мамин синок, мамина дитина), (СБГ, 216);
· «Але, з іншого боку, втихомирює сам себе Гаврило, може, воно й краще, що зять відтягує цю наймилішу для батька хвилину? Може, це ліпше, бо хай чують усі весільні гості, який шпаровитий ґазда прийшов у Гаврилову хату.» (с. 89).
(шпаровитий - ощадний), (СГГ, 219);
· «Лише хіба що для настрою, а може, для підтримання напруги, бубніст коли-не-коли вдаряє в натягнуту спину бубна.» (с. 92).
(бубніст, бубністий – музикант, що грає на бубні), (СБГ, 40);
· «Лиш посередині видніється кілька брудно-жовтих плям, так, ніби хто харкав на нього, а потім стирав ті харки.» (с. 104).
(харки – мокротиння, що виділяється при кашлі), (СБГ, 610);
· «Що мав робити Іван інакше? Мав казати тестеві Дячукові, що він каліцун?!» (с. 112).
(каліцун – каліка), (СБГ, 184);
· «А може, не сміються? Після війни — в кожній хаті по букаті.» (с. 162).
(буката – шматок), (СБГ, 41).
Назви родинних зв’язків, відносин між людьми:
· «Хоч і женився ти не з нашої волі й великого гонору нашій фамілії твоя жінка не робить…» (с. 28).
(фамілія – близькі родичі, родина, сім’я ), (СБГ, 47);
· «Сторонські гості особливо гамірні, веселі.» (с. 85).
(сторонський – чужий, нетутешній, з іншого села), (СБГ, 524);
· «А вуйна Параска, хрещена мати, чеше її волосся, та ріже словами, ніби ножами, нагостреними самим м'ясарем Стринадою…» (с. 97).
(вуйна – дядина, дружина батькового або материного брата), (СБГ, 65).
Назви частин тіла:
· «Та ще лисячі жовті писки востаннє шкірять чорні свої зуби…» (с. 37).
(писок - рот), (СБГ, 412);
· «Видиш, яка тонка селезінка в свині? — каже Михайло Стринада, трусячи перед очима господаря паруючими тельбухами.» (с. 79).
(тельбухи – нутрощі), (СБГ, 542);
· «Але що вона, Василина, вона! мама!!! була би не так само виносила з-під нього нужду, чи гидувала б його відхаркані тельбухи відмивати…?» (с. 41).
(тельбухи - нутрощі), (СБГ, 542);
· «Маринька дивиться на чорне — гаряче й бридке — кипіння в балії, і її до шпіку кісток пробирає страх.» (с. 137).
(шпік – внутрішня частина кістки), (СБГ, 670).
Назви запахів:
· «З нього виходить самий-самісінький мертвецький сопух, що заповнює хату…» (с. 41).
(сопух – затхле повітря), (СБГ, 508)
Назви хвороб:
· «Чекала, коли самі виздихають з голоду. Від червінки.» (с. 159).
(червінка – кривавий пронос, дизентерія), (СБГ, 639);
· «Чи яка інша бола їх скосить.» (с. 159).
(бола – слабість, хвороба), (СБГ, 35).
Назви посуду та предметів побуту, знарядь, пристроїв:
· «А в ґарчик – квашену капусту з опеньками.» (с. 35).
(ґарчик – дерев’яна діжечка), (СБГ, 82);
· «А Дмитрик, що поїв із цебра корову, якраз на ту хвилину не скинув би догори голову, при тому не встигнувши заплющити невинні, але видющі очі не займаного ще парубка…» (с. 16).
(цебро (цебер) - відро), (СБГ, 620);
· «Дякувати Богу, живий-здоровий Іван Варварчук якоїсь-то весняної днини щодуху вертав із війни додому, аж курилося з-під обношених його постолів з онучами.» (с. 17).
(онуча – шматок тканини, яким обмотують ногу перед взуванням), (СГГ, 139);
· «А далі забив квачем рот» (с. 19).
(квач – затичка, обгорнута ганчіркою), (СБГ, 197);
· «Доця знову хапливо хреститься, стримуючи дрижаки в колінах, і зо страху шуськає під ліжник, міцно заплющивши очі.» (с. 32).
(ліжник – домоткане ворсисте вовняне покривало з візерунком), (СГГ, 113);
· «У четвер зранку Кирило сказав Василині «ладувати бебехи».» (с. 35).
(бебехи – клунки), (СБГ, 28);
· «Хоч і женився ти не з нашої волі й великого гонору нашій фамілії твоя жінка не робить, бо валандається потоками із плотогонами, як фіра без дишла» (с. 28).
(фіра – віз, підвода), (СБГ, 592);
· «Настуня тепер обходить та облюбовує Андрійчика замість мами. Загладжує милуваннями-любуваннями своє ріденьке віно, з яким прийшла в невістки.» (с. 86).
(віно – посаг, придане), (СБГ, 57);
· «Філігранно акуратний, вигадливо різьблений та ще більш вигадливо оздоблений білими пацьорками, розміром на три чверті вказівного пальця келишок із дерева м'якої породи красується зараз перед очима молодого на оздобленому такими ж чисто білими пацьорками підносі.» (с. 89).
(пацьорки – намисто з бісеру), (СБГ, 394);
· «Нібито застидавшись, Петруня швиденько ховає груди в сорочку, обгорнуту веретою «дитину» прикриває подушками й повільно встає з ліжка.» (с. 99).
(верета – килим з грубої вовни), (СБГ, 49);
· «А там Доця з котримось із дітей винесла в сад на руках Дмитрика, загорнутого у вовняний килим чи джергу, поклала в тінь під горіхами – та й потекла собі до безконечних хатніх роботів, раз по раз навідуючись до нього як не з кухлем молока, то з мисочкою теплого борщику.» (с. 117).
(джерга – вовняна домоткана ковдра з візерунками), (СБГ, 678);
· «За тим внесла в хороми дерев'яну балію, наповнила її паруючою водою, всипала жменю солі й жменю просіяної й відкладеної сливової золи для прання — й замкнула сінешні двері на два засуви.» (с. 112).
(зола – луг(для прання білизни)), (СБГ, 171);
· «Канонами на фронті не вбили, а за два кроки від хати — зарізали в саме серце.» (с. 110).
(канона – гармата), (СБГ, 185);
· «Маринька-богодуха гойдає порожню хітанку, прив'язану до старезної груші мотуззям, — і груша, немовби натомлена життям людина, покірно й безвідмовно скрипить у такт неспішному своєму коливанню: «гой-да… гой-да», (с. 129).
(хітанка – гойдалка), (СБГ, 611).
Назви шляхів, споруд, будівель та їх частин:
· «А дальні гості повлягалися у весільній шопі, на лавицях та столах — і раді, що господарі не всі наїдки в пивницю позабирали.» (с. 88).
(шопа – тимчасова споруда), (с. 88);
· «А дальні гості повлягалися у весільній шопі, на лавицях та столах — і раді, що господарі не всі наїдки в пивницю позабирали.» (с. 88).
(пивниця – 1. Підвал, льох для зберігання овочів та фруктів. 2. Погріб), (СБГ, 409);
· «Якщо Іван ще постоїть тут отак хвилину-другу, то може вертатися домів без «будь здоров».» (с. 116).
(домів – додому), (СБГ, 99);
· «За тим внесла в хороми дерев'яну балію, наповнила її паруючою водою, всипала жменю солі й жменю просіяної й відкладеної сливової золи для прання — й замкнула сінешні двері на два засуви.» (с. 95).
(хороми - сіни ), (СБГ, 614);
· «Ондечки скільки худоби рикає в стайні та на оборі.» (с. 100).
(обора – відгороджена частина подвір’я з приміщеннями для худоби), (СБГ, 353);
· «Лиш поволі вставала курява на сільському гостинцеві від квапливих людських ніг, покликаних несподіваним дзвоном до церкви.» (с. 141).
(гостинець – битий шлях, дорога), (СГГ, 48).
Назви подій, святкувань:
· «По всьому надійшов такий час, коли Варварчуків перестали кликати на набутки й здогадуватися їх у церкві.» (с. 119).
(набуток – гостина, забава), (СГГ, 128).
Прислівники, займенники, вигуки:
· «Кожному, леда хто в селі занедужає чи занепаде духом, Стринада, що був говірливий, як баба, давав незмінну пораду…» (с. 79).
(леда – присл. Ледь-ледь), (СБГ, 255);
· «А Гаврило незмигно дивиться на схилену долі голівку своєї дитини — та тільки зітхає.» (с. 84).
(долі, долів (присл.) – додолу, вниз), (СБГ, 99);
· «Байка, що дитинка її з ганчір'я. А дитяча голова — з торішнього жовтого ранета.» (с. 98).
(байка (присл.) – дарма, байдуже), (СБГ, 22);
· «Мені доста одної ганьби.» (с. 106).
(доста (присл.) – досить, достатньо), (СБГ, 100);
· «Агій на біду! Ніколи не був такий непослухенний!» (с. 53).
(агій (вигук) – тю, тьху, цур тобі), (СБГ, 295);
· « — Ніц не треба робити! — мало не кричить, захлинаючись від радості.» (с. 53).
(ніц (займ.) - нічого), (СБГ, 337);
· «А позавчора шляхтувала на чім світ стоїть сусідчині кури, що розгребли Мариньчині грядки на ніц.» (с. 136).
( на ніц (присл.) – зовсім, аболютно), (СБГ, 337);
· «Де тота гойданка, що розгойдала-розкалатала серце, як дзвін…» (с. 132).
(тота (займ.) – та), (СБГ, 549);
· «Олекса не хотів би від неї більше нічого: лиш отако тримати в своїх руках, вдихаючи її запахи, як дурман, і знати, що таке з нею робить лише він.» (с. 168).
(отако (присл.) – ось так), (СБГ, 372).
Назви рослин:
· «Байка, що дитинка її з ганчір'я. А дитяча голова — з торішнього жовтого ранета.» (с. 98).
(ранета – сорт яблунь, плід цього дерева), (СБГ, 450);
· «Він знає, що вона зараз підсунула ближче до вікна дерев'яний стільчик,розклала довкола себе кукурудзяні шульки, на коліна висадила кошик – і з-під прудких її рук посипалося жовте золото кукурудзяних зернят.» (с. 117).
(шульок – качан кукурудзи), (СБГ, 678);
· «І вона, майже безтямна, ніби напоєна матриганом, і собі зсувається на землю — та так і падають, обоє, в мох чи зіпріле листя.» (с. 131).
(матриган – 1. Беладонна звичайна. 2. перен. Чари), (СБГ, 281).
2. Фонетичні діалектизми
· «…Іван іще лютіше гримає кулаком по столі. Не має він влади над жінкою. Не має ні крішечки — ні грамочка, а хоч би закрив її в пивниці.» (с. 117).
(крішечки – трішечки. Фонетична риса. Перехід [т ]у [к]);
· «А там усміхнений, молодий і здоровий Дмитрик сміється до неї такими чистими й нестямними очима, що Петруня знову туляється губами до його «дитини»-сорочки, закусуючи до болю зуби, щоб не закричати.» (с. 121).
(тулятися – тулитися. Фонетична риса, вживання [а] на місці [и]);
· «Так, ніби жменю гарячої золи межи очі сипнула.»
· «Але я не зробив того. Бо я прийшов з войни. У мене тоді своя злість була.» (с.114).
(война – війна. Фонетична риса, вживання [о] на місці [і]).
3. Словотвірні діалектизми
· «Але вона вийде, було, на дорогу, постоїть — роззирнеться навколо та й попросить стрічного вернутися додому, бо дома, мовляв, його чекає добра вістка, а в дорозі — зла.» (с. 138).
(стрічний – зустрічний),
(дома – вдома),
(вістка – звістка);
У цих діалектизмах вживаються інші, не притаманні літературним відповідникам, словотвірні префікси.
· «Кирило на таке Дмитрикове прохання голосно крицьнув зубами, але перечити не посмів.» (с. 42).
(перечити – заперечувати. Дієслово вживається без префікса за-);
· «Отож не було нічого дивного в тому, що багатолітні Грицькові досягання навпомацки молодого тіла, схованого під довжелезною жіночою сорочкою, у винятково чоренній темряві та моторошній тиші, мале коли будили в Теофілі цікавість до поквапливого, нібито й не-шлюбного, а радше злодійкуватого — переважно похапливого й нетривалого — нічного дійства плоті.» (с. 147).
(чоренний – дуже чорний. Вживається додатковий суфікс -ен- для підсилення ознаки), (СБГ, 649);
· «Лють свою люту і нутряний вогонь свій непогашений топтав. Мсту свою чорну.» (с.162).
(мста – помста. Це словотвірний діалектизм, що, на відміну від літературного відповідника, вживається без префікса по);
· « – Дорогий пане-товаришу! — казав довстріч Кирило чи то малому, чи то старому — і відкрита усмішка тягнулася йому до самих вух.»
(довстріч – назустріч. Словотвірний діалектизм. Вживаються не притаманний літературному відповіднику словотвірні префікси);
· «Гаврило на якусь мить навіть зачув у собі злість.» (с. 89).
(зачув – відчув. Вживання префікса за- замість від-);
· Ґаздувати маєш із чим, ал-л-ле де тобі! Лиш абись мав охоту. (с. 28).
(абись – аби, щоб. Додається словотвірна частка сь), (СБГ, 18);
· «— Щезла би'сь у болото, яке дурне вигадала! — сплюнула навздогін Чев'ючка… але додому повернулася.» (с. 34).
(би'сь – би. Додається словотвірна частка сь).
4. Морфологічні діалектизми
· «— Не руш її! — не пам'ятаючи себе, Теофіла навідліг ударила чужинця в груди, а тоді в лице: — Не руш!» (с. 159).
(не руш – не рухай. Усічена форма дієслова 2-ої ос. однини наказового способу, відбувається чергування [х] - [ш]);
· «Василина беззвучно заплакала: «Ой, усі… Дмитрика вже не закличеш із того світа… А Кирило щось собі надумав, Божечку, поможи всім людським дітям і нашим…»(с. 26).
(світа – відмінне від літературного закінчення в Родовому відмінку однини);
· «Щось'сми за життя придбали, щось ще придбаємо.» (с. 26).
(щось'сми – морфологічна особливість, енклітична форма. Особовий енклітик вживається у постпозиції[18] );
· «— Дасть Бог, за якийсь місяць у Павла буде четвертий рот. Ти, Андрію, також дай раду своїм теперішнім дітям та ще трохи дітей зробиш. Бо що то є дві дівці в хаті, й ані одного хлопа? (с. 28).
(дві дівці – форма двоїни у поєднанні з числівником два);
· «— Чули'сте, Фільо? Декотрі чоловіки вертають із войни.» (с. 143).
(чули'сте – морфологічна особливість, енклітична форма. Особовий енклітик вживається у постпозиції до дієслова 2ос. мн. минулого часу);
· «А там Доця з котримось із дітей винесла в сад на руках Дмитрика, загорнутого у вовняний килим чи джергу, поклала в тінь під горіхами – та й потекла собі до безконечних хатніх роботів...» (с. 117).
(роботи – вживання множини для надання слову насиченішого семантичного забарвлення і кількісного значення);
· «Садила свіжий барвінок на Дмитриковім гробу.» (с. 67).
(на гробу – на гробі. Вживання закінчення -у замість -і у Місцевому відмінку однини);
· «Аби так здоров був, але скоро в світі щось має зробитися. (с. 79).
(здоров був – був здоровий. Вживання усіченої форми прикметника);
· «У це корито будеш класти м'яса́, в це — солонину, а тут клади голову на холодці, ноги й шкіру.» (с. 79).
(м'яса́. Вживання однинного іменника у формі множини).
Як бачимо, у творі Марії Матіо́́с «Майже ніколи не навпаки» найбільше лексичних діалектизмів, адже вони є найчисленнішою групою. Від так можна підрахувати, на позначення яких дій чи реалій було використано найбільше діалектних слів. На позначення дій – 28 діалектизмів. Назви посуду та предметів побуту, знарядь, пристроїв вживаються 14 разів. Лексем, що характеризують осіб або їхні дії є 11. Назви людей та інших істот вжиті 10 разів. Прислівники, займенники, вигуки – 9. Назви шляхів, споруд, будівель та їх частин вжиті у тексті 6 разів. Назви одягу, страв та назви частин тіла – 4. Назви місяців, днів, рослин та назви родинних зв’язків, відносин між людьми вжиті по три рази у тексті. Назви природних об’єктів, документів, запахів та назви хвороб – по 2 рази. Назви одиниць виміру площі та назви подій, святкувань – по одному разу.
Фонетичних діалектизмів у творі було виявлено найменше. Це зумовлено зокрема тим, що твір Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки» написаний літературною мовою, а фонетичні риси найяскравіше проявляються в усному мовленні. Словотвірних діалектизмів дещо більше – 8. Морфологічних – 9.
Висновки
Аналіз діалектних слів, використаних у творі Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки», дозволяє зробити висновки про те, що у художніх творах діалектизми вживаються в основному на лексичному рівні, адже передати на письмі фонетичні риси говору важко. Роман Марії Матіос написаний літературною мовою, але численне використання в ньому діалектизмів надає творові особливої образності та емоційності. Неможливо яскраво описати життя, традиції, побут, менталітет та почуття гуцула, не вклавши йому в уста рідної говірки, котра неймовірно наближує читача до місця та подій, які описує автор, надає творові образності, творить стиль його написання.
У творі Марії Матіо́́с «Майже ніколи не навпаки» найбільше лексичних діалектизмів, адже вони є найчисленнішою групою. Від так можна підрахувати, на позначення яких дій чи реалій було використано найбільше діалектних слів. Отже: на позначення дій вжито 28 діалектизмів. Назви посуду та предметів побуту, знарядь, пристроїв вживаються 14 разів. Лексем, що характеризують осіб або їхні дії є 11. Назви людей та інших істот вжиті 10 разів. Прислівники, займенники, вигуки – 9. Назви шляхів, споруд, будівель та їх частин вжиті у тексті 6 разів. Назви одягу, страв та назви частин тіла – 4. Назви місяців, днів, рослин та назви родинних зв’язків, відносин між людьми вжиті по три рази у тексті. Назви природних об’єктів, документів, запахів та назви хвороб – по 2 рази. Назви одиниць виміру площі та назви подій, святкувань – по одному разу.
Фонетичних діалектизмів у творі було виявлено найменше. Це зумовлено зокрема тим, що твір Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки» написаний літературною мовою, а фонетичні риси найяскравіше проявляються в усному мовленні. Словотвірних діалектизмів дещо більше – 8. Морфологічних – 9.
Діалектна лексика у творах Марії Матіос виконує важливу стилетворчу та образотворчу роль і є:
1) одним із засобів передачі колоритності тональності у творі буковинської говірки;
2) домінантним образотворчим фактором (діалектна мова розкриває внутрішній світ персонажів);
3) засобом увиразнення, доповнення ментальності героїв на рівні світовідчуття;
4) засобом відтворення певних фрагментів навколишньої дійсності;
5) однією з ознак індивідуально-авторського стилю Марії Матіос;
6) засобом художньої оригінальності при відтворенні картини світу.
Варто також зазначити, що кількість вжитих діалектних слів зменшується відповідно до частин роману. Якщо в першій новелі письменниця щедро наситила лексику твору діалектизмами, то в наступних частинах їх кількість помітно зменшується. Це в основному пов’язано з тим, що кожна наступна новела є своєрідним продовженням попередньої. Ознайомивши нас з місцевістю та героями роману у першій новелі не виникає потреби робити це в наступних двох частинах. Переважна більшість діалектизмів використана у мові оповідача, але це аж ніяк не применшує вартості діалогів у романі, адже Марія Матіос вкладає у них найважливіші думки, що є головною ідею впродовж всього твору.
Курсова робота спрямована на те, щоб виділити та класифікувати діалектизми вжиті у творі. Редактори видання роману подають лише невелику кількість тлумачень діалектних слів, які використовує авторка у тексті. А це, звичайно ж, ускладнює процес читання твору для тих, хто безпосередньо не знайомий з покутсько-буковинським говором. Виділені діалектизми та подані до них літературні відповідники або ж тлумачення мають на меті не лише вказати на образну та стилістичну різнобарвність твору, але й полегшити пошуки значення якогось конкретного діалектизму під час читання роману Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки».
Використана література
2. Бевзенко С. П. Українська діалектологія. — К.: Вища школа, 1980.
3. Вікіпедія – вільна енциклопедія. Матіос Марія Василівна.
4. Гуцульські говірки. Короткий словник. За ред. Я.Закревської. – Львів, 1997. – 232с.
5. Дзендзелівський Й. О. Конспект лекцій з курсу "Українська діалектологія", – Ужгород. – 1996р.
6. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні; Редкол. О.С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К.: Наук. Думка. – Томи 1-5. – 1982-2006.
7. Кобилянський Б. В. Діалект і літературна мова. — К.:Радянська школа, 1960. – 243 с.
8. Культура української мови: Довідник / За ред. В. М. Русанівського. — К.: Либідь, 1990. — 302с.
9. Матвіяс І. Українська мова і її говори. – Київ: Наукова думка. – 1990
10. Матеріали до словника буковинських говірок/ За ред. В. А. Прокопенко. - Вип. 6: Н-О. - Чернівці: Чернівецький держ. ун-т, 1979. - 107 с.
11. Матіос Марія. Майже ніколи не навпаки: Вид. 2-е. – Львів: ЛА «Піраміда», 2008. – 176 с.
12. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. — К: Знання, 1993. — 248 с.
13. Німчук В. Про походження українських діалектів // Україна: наука і культура. – К., 1993.
14. Рильський М. Т. Ясна зброя. — К., 1971.
15. Словник буковинських говірок /За заг. редакцією Н.В. Гуйванюк. – Чернівці. Рута, 2005 – 688 с.
16. Тетяна Дігай. Життя крізь призму смерті // Арт-Вертеп.
17. Українська мова: Енциклопедія. — К.: "Українська енциклопедія" імені М. П. Бажана., 2004. — 833с.
18. http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1060 (електронна бібліотека Інституту журналістики).
[1] Вікіпедія – вільна енциклопедія. Матіос Марія Василівна.
[2] Тетяна Дігай. Життя крізь призму смерті // Арт-Вертеп.
[3] Рильський М. Т. Ясна зброя. — К., 1971.
[4] Українська мова: Енциклопедія. — К.: "Українська енциклопедія" імені М.П. Бажана, 2004. – С.502.
[5] Матвіяс І. Українська мова і її говори. – Київ: Наукова думка. – 1990. – С. 82-83.
[6] Матвіяс І. Українська мова і її говори. – Київ: Наукова думка. – 1990. – С. 80-83; с. 30.
[7] Українська мова: Енциклопедія. — К.: "Українська енциклопедія" імені М.П. Бажана, 2004. – С.502.
[8] Матвіяс І. Українська мова і її говори. – Київ: Наукова думка. – 1990. – С. 94-95.
[9] Дзендзелівський Й. О. Конспект лекцій з курсу "Українська діалектологія", – Ужгород - 1996р. – С. 45-48.
[10] Кобилянський Б. В. Діалект і літературна мова. — К.:Радянська школа, 1960. – С. 87.
[11] http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1060 (електронна бібліотека Інституту журналістики).
[12] Українська мова: Енциклопедія. — К.: "Українська енциклопедія" імені М. П. Бажана., 2004. – С. 178
[13] http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1060 (електронна бібліотека Інституту журналістики).
[14] Матіос Марія. Майже ніколи не навпаки: Вид. 2-е. – Львів: ЛА «Піраміда», 2008. – 176 с. Тут і далі у дужках вказуватимемо номер сторінки книжки.
[15] Словник буковинських говірок /За заг. редакцією Н.В. Гуйванюк. – Чернівці. Рута, 2005 – 688 с. Тут і далі у дужках вказуватимемо скорочену назву і номер сторінки словника.
[16] Гуцульські говірки. Короткий словник. За ред. Я.Закревської. – Львів, 1997, – 232с. Тут і далі у дужках вказуватимемо скорочену назву і номер сторінки словника.
[17] Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні; Редкол. О.С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К.: Наук. Думка. – Томи 1-5. – 1982-2006. – Т.3. – С. 372.
[18] Бевзенко С. П. Українська діалектологія. — К.: Вища школа, 1980. – С. 140.
